?

Log in

No account? Create an account

наука

Все слизьке і непевне навколо
вдягайтеся зручно
ця зима завершує коло як ніби сполучник
тобто мови службова частина всередині тебе
замикає в снігу видноколо
тебе й біле небо
що фарбує в червоне над містом вечірня заграва
це іще особиста та вже не твоя більше справа
ти місцевий барон в сніжнім полі один проти ночі
хвіртка в лісі прочинена
ліс засинає
шепоче
що учора ворон ціла зграя забила шуліку
що в селі за рікою вдова не діжде чоловіка
бо з війни він не вернеться в дім що вона замітала
бо він горнеться десь як дитина до шмату металу
що покликаний був розділяти живе і убивче
кожен крок чоловічий
розлука наука
ось вивчи

дзен

дзен в майстерні напевно походить від бога
Бог радіє від праці людської її результату
але більше за все напевне радіє від того
що умієш грубе тесати

бо із нього із грубого згодом виходить щось більше
як бандура козацька що цей різбляр самоучка
взяв за коси як дівку і вивів голу на світло
ось тобі і обручка

бо від сродної праці красиві рождаються діти
оповідки пісні інструменти надійная зброя
і ідуть від батьків до великого дивного світу
отже завжди є двоє

у майстерні музичній в ковальскій розпеченій кузні
у вагоні трамваю поет де говорить до світу
той хто робить і другий отой у тонесенькій смузі
надвечрінього вітру

Дякую за роздуми і фото: Євген Макоцьоба

на кручі

поховав маленького сокола

стояв на кручі
ночі глядів у очі
сутінки звав на ім'я
хмарами колія
лайнеру навздогін
і великодній дзвін
серцем передчував
бачив першу сову
ковзала повз траву
висохлу по зимі
темрява із ялин
вилилась і в пітьмі
дім засвітив вікно
із димаря вапно
йшло у чумацький шлях
перший лебідь кружляв
чорним руслом ріки
хтось засвітив зірки
хтось засвітив вікно
хтось кому все одно
якось помітив це

підозрілий предмет

Оглянь цей предмет
аби з'ясувати належність
не треба чіпати
навряд чи це буде безпечно
саперів мерщій
викликай на можливу роботу
єдиний тепер
підозрілий предмет у вагоні
на задньому ряді
холодних протертих сидушок
трамваю останнього
вночі на понеділок
це я подивися

особливо тонкі

День розпочнеш абияк
десь підійде жебрак
грошей витягнеш сам
ще до того як він
запитає про них
неба зоряний жмих
хто ми всі тут такі
доньки твої й сини
навесні й восени
особливо тонкі

тисячі сполучень

око скучило за тобою
човен на березі за водою
так невимовно і тихо скучив
вниз течія тисячі сполучень
ти наче я там стоїш на кручі
правого берега і на лівий
вітер зітхає здіймає хвилю
снігу легкого і дні похилі
року старого жене поволі

санчата

Коли трапляється зима
знанацька здалеку з морозом
в сарай як в дальні верболози
рушаєш зовсім не дарма
бо там в пилюці віковій
лежать твої іще санчата
якими син твій буде мчати
і ці дерева вартові
згадають твій дитячий сміх
удвох від радості кричати
як вітер що здіймає сніг
кінець зустріне тут початок
Готель в чужземній дірі. Ніч не перейшла іще в ранок. Сніданок не лізе у горло і чорний чай з паперових пакетів - міцний, гидкий і з горами цукру, як у шкільній столовці.
Круглий столик по центру, решта стали під стіни, а змість них стоять відра. Крізь розбухлі підвісні панелі до відер крапають звільнені води весни. Лампи денного світла працюють чрез одну. Офіціантка гріє млинці у мікрохвильовці. Вітер розганяє мокрий лапати сіг до швидкості, за якої він лупить у скло з відчутними сплесками, схожими на звук у машині, що влітає на швикості в сполохану зграю маленьких птахів.

У кутку на стні, накритий від крапель шматком прозорої плівки, висить плаский телевізор, з якого лунає переможа хода російських новин.
Благословена будь білоруська глибинка - батьківщина слонів і креветок, проміжна точка простору і свідомості між Магаданом та Прикарпаттям.

смішні і грішні

Це насправді відчуття дивовижне
дух різдвяний у мені радше книжний
не співали у дитинстві колядок
всі діди як дід мороз атеїсти
але був у домі ніби порядок
всім зустрітись говорити і їсти

і кутю прабаба мовчки робила
пирогів пекла на всіх ціле деко
і сім страв на стіл і тихо раділа
біля столу у вікна недалеко
посміхалася собі у долоню
обіймала за плече мою маму
і казала їй сідай з ними доню

ні ікони не носила з собою
ні хреста не мала на ланцюжкові
володіла лише словом любові
доглядала лиш полиці книжкові
і щороку навесні чорнобривці
насівала у садку коло вишні
бачиш господи смішні ми і грішні
вчителі чи лікарі чи убивці

сади

Звідси на південь завжди
росли фруктові сади
дорога без ліхтарів
річка вузенька Рів
два десятки сортів
усе чого власне б хотів

не зима

Клімат так собі
та атмосфера ок
вийдеш під сніг
поглядом до зірок
станеш сам у юрбі
в натовпу шлях один
шлях води до води
ось би й тебе сюди
ніби ми вдома
і ти не сама
ніби тепер не зима

втомлені і обтяжені

Невеличкий імбир, що я покинув у ящику, у столі зненацька проріс в його суху темряву. Забажавши міцного й пекучого, зазирнув і довідався, що він уже більше не той корінець, що його купували до чаю, а ніби живий - такий самий, як я. Кудись пнеться у темному ящику, не знаючи певно, ні напрямку, ані причини.
Сховав до кишені ножа, обережно дістав його із пакету, розсунув каміння в вазоні із кактусом, розворушив міцну грубу землю і вперше полив. Сів потім над ним, що тягнеться догори і промовив вдоволений - прийдіть до мене всі втомлені і обтяжені, і облегшу вас. Посидів ще хвильку й додав собі сам - ну, може й не всі...

ознаки

до часу весни не шукай не чекай
снігами ходи забуваючи все
ознака п'янка і ознака легка
впізнаєш її як вода принесе
коли зі струмка розільється ріка

Feb. 12th, 2019

З залізничного на пагорби тягне вугільним димом, і дорогою до метро впізнаєш оцей запах, як важливу складову таїнства щастя.
Це згадка тобі про далекі краї, куди вирушатимеш знову і знову у пошуках того, що слід віднайти й повернути.
Київ. Зима. Початок нового.

я і ти

Після зими на блідій землі
знаходиш чиїсь м'ячі
на гірках крутих розкатаний лід
лишає довгі сліди
стільки снігів потрібно аби
було аж стільки води
стільки життя потрібно аби
усьому тебе навчить
лежить подиви залізниця на південь
шлагбауми і мости
сідай проводжати зі мною вагони
лишаючись назавжди
тече у відро вода з водогону
її нутро зимою відгонить
так само як я і ти

обіцянка весни

Нічого не давай
нічого не прошу
одна на все життя
важлива є деталь
обіцянка весни
і перший її шум
пояснення всьому
одна проста мета

шлагбауми

Шлагбауми залізних переїздів
здійняті вгору руки машиністів
на ганку прапор вивішений вчасно
одвічна українська залізниця
в долоні жовтогрудая синиця
вагона синього рівненька жовта смуга

це відчуття знайоме ніби туга
за домом у плацкартному вагоні
коли ще тобі їхати далеко
і в Мелітополі несуть достиглі глеки
вареники з картоплею і пиво
і мружить око літо ніби диво

що із тобою сталося зненацька
конопля тут насправді справа ткацька
і голий з конопель біжиш у море
цей запах що ти ним з дитинства хворий
відібраний у пам'яті підступно
від нього просинаєшся й наступна

зупинка це Джанкой ти знаєш точно
у тамбурі вагону по шматочку
яскрава пі підбирається палітра
мандрівників і он нуль сьома літра
мадери чи портвейну йде по колу
мій смуток за колючим частоколом

мій дивний ампутований півострів
моя з ним ампутована родина
у виборі повторювати знову
що війська там ніякого немає
направду кожен власне обирає
і я собі обрав вночі цей запах

степів татарських біля Перекопу
де чути як кіннота йде галопом
де чути барабани і литаври
де сивий дід пасе свої отари
а син його самсу біля дороги
пече і ти підходиш до тандиру

і жар тобі обличчя як усмішка
пече не обпікаючи занадто
серпневий цар судакським променадом
ідеш собі шукаючи притулку
на набережній просто засинаєш
і мрієш як сюди колись з синами

повернешся і вітер цього степу
повернешся і вітер цього моря
на все життя отак і подаруєш

чайник

Так виглядатиме чайник в холодному домі
так віддаєш данину накопиченій втомі
так відправляєшся звідкись родиною ромів
ніби не маючи місця що домом зоветься
так відбивається якось один з оселедців
від косяку що покликаний був захистити
так закликає убивця убивцю простити
щоби убити вчергове ніби уперше
так в повний зріст у сідлі випромінює вершник
образ свободи коли його видно далеко
кроками полем на обрій крокує лелека
стадом корів наполоханих ящірок ловить
так уночі в тихе море рибалки спроквола
зуби стискаючи в темряву ранішню линуть
так ти вітаєшся вперше із тими чи тими
що на життя тобі доля дарує у друзі
так тебе міна чекає у лісосмузі
власна твоя нічия більше в цілому світі
так ви у церкві обоє піснями сповиті
дивитесь в очі і світ навкруги ніби гине
так чиєсь серце що ніби не знало упину
миттю змовкає і всесвітом більшає в небі
так відмовляє собі в своїй власній потребі
син двох людей син людей бог юдей-
ский а далі
тихо говорить радійте покиньте печалі
завтра будете в раю ви крадій та розбійник
так над тобою снарядами далекобійних
линуть цілого народу надлюдські печалі
ось ми стоїм тут із крамом на цьому причалі
за океани збираємось долі шукати
ось ми що згодні вже завтра брататися з катом
ось ми що згинули других рятуючи й перших
ось в повний зріст у сідлі випромінює вершник
гасло свободи тому його видно далеко

вода

перед тим як замерзла
вода ска
зала багато
ферзь з'їдає півдошки
пішаки на нім як заплати
ти живеш від зарплати
ідеш тепер від ворожки
що іще тут додати


IMG_20190109_203345_325

Брейгель

Брейгель на ранок
малює мені вікно
вмерти зимою чи жити
що справді гірше
втомлена зірка
здійметься все одно

самота

ніби падає літак самота
вкоріняються літа й саме та
що ти мріяв біля тебе сидить
індустрія що розводить сади
робить тисячу як ціле одне
відрізнити неможливо на жаль
ти що якось упізнала мене
ти тепер чи не тримаєш ножа
щоб зробити чи своїм чи убить
адже третього немає для тих
хто обпалений від сонця летить
і дістанеться ось-ось самоти

цей

цей
сторожить боброві загати
він здалеку бачить усіх
хто прямує у ліс
бачить усе
з чим ідеш
що несеш
чи варто зустріти
чи просто
впустити всередину
і дати пройти
там де живуть дерева
завжди буває одне
якого ім'я
відоме тобі наперед
яке тебе кличе
сісти у коренях
і слухати вітер у кроні
і відчувати як корені
танцюють в землі
і як з ними ти
повторюєш пісню
вітрів що на схід
дмуть із заходу
протягом року
і далі за межі



цей
сторожить боброві загати
він здалеку бачить усіх
хто прямує у ліс
бачить усе
з чим ідеш
що несеш
чи варто зустріти
чи просто
впустити всередину
і дати пройти
IMG_20190101_213616_668
IMG_20190101_212432_732
IMG_20190101_210831_192

цей
там найстаріший
і кличе тебе на ім'я
відколи побачив уперше
відколи ти вперше
сів у корінні
так ніби давно
в свого діда
що не пам'ятаєш обличчя
заснув на руках
у безпеці

через сніг

Через сутінки через сніг
крук утворює голосні
через приголосних паркан
наді мною тече ріка
я земля що спокійно спить
прокидатися через мить
десь у березні навесні
вітер створює голосні
у трубі що несе паркан
цигаркам і із них хмаркам
вік короткий вітри несуть
сніг відбілює мою суть
підтираючи мапи лист
новеліст документаліст
белетрист чи артилерист
час позначити свій сюжет
що не трапився та уже
відбувається в голові

самі

спи ріка засинай долина
сонце падай за небокрай
є у серці моїм країна
я у ній назавжди дитина
все забуду ти нагадай
як в ріці відчуваєш спину
риби чорної в темноті
як крижини були мости нам
як батьки віддали нести
дивні образи саме ті
що ми маємо зруйнувати
голод страх відчуття вини
он злиденна негарна мати
ми якої іще сини
зупиняємось на вокзалі
ще у роздумі йти чи ні
все що ти мені показала
відтепер назавжди в мені
спи земля моя спи нічийна
в цій недовгій твоїй зимі
най не сватаються вітчими
ми все виправимо
самі

герой

герой виходить на кухню
у домі закінчився спокій
в героя запалене вухо
в героя треноване око
що здатне помітити сумнів
у кожній живій істоті
герою від цього сумно
він буде один достоту

на тій стороні

В таку ніч як ця завжди їду у дім на пагорбі бороти холод і зиму.
Підтримувати полум'я на кордоні лісу і темряви, де навкруги тільки сніг і холод, і білий дим у високій трубі, і груби гарячі дверцята, а від них тріщини в глині. І світло. Й тепло.

Так ніби цим я змінюю дещо. Для когось, для себе й для всіх. Сам, один.

Іноді може здаватись я лише для цього і залишаюсь тут досі. Не полишаю ці землі.
Аби тут у цю ніч був вогонь і грілася стінка на тій стороні. На тій стороні чого?
Та просто - на тій стороні.

обіцянки нового року

сміттєвоз що застряг по кабіну
в арці під моєю кімнатою
в темряві схожий
на ведмедя з мультфільму
ведмідь з'їв забагато
і сидить у норі затовстий аби вийти
так і я було взяв забагато на себе
віддав обіцянок що більші за мене
як гроші бувають більші товарної маси
так починають інфляцію
знецінення власного вжитку
так на ранок людина колись розуміє
що обіцянки нового року
то ігри для тих
кому нудно чи млосно

до мами

реклама
дешеві кредити
у польщу вали робити
ніде немає реклами
додому заїдь
до мами

фотограф

Тут ми вийдемо двоє
це кінець
це кінець географії
я фотограф
у профілі в мене нема фотографії
і немає
немає-немає нічого на плівці
ось хмаринки як вівці
над ними простромлене небо
це літак з прапоровим знайомим оперенням
пасажир уві сні бачить море
в мене теж є у ньому потреба
берег чайки і бриз
ми збираємо хмиз для багаття на вечір
ти в легенькому платті по плечі
або це сарафан вічно я таке плутаю
вже відомо цей день наперед півжиття
я спокутую
плечі світять у небо сузір’ям Малої Ключиці
моє серце не хоче
не хоче не хоче не вчиться
спочивати де ти є в спокійному ритмі
твої скроні підбриті твої очі щомиті
твої голі литки що невинно ступають ось поруч
все це всотує пам’ять за ребрами ниє ліворуч
бо момент пізнавання це гостре зазубрене лезо
я його вже торкався
торкався ось бачиш
протези
і ця теза сумнівна це слово що гріється в роті
поки я прибережний копаю пісок
як в піхоті
розчищаю руками для вогнища глибше і глибше
все потрібно довести
потрібно собі а не іншим
ось створіння людське ще тобі незнайоме
та більшим
поступово стає за того що всередині тебе
ось зупинка для нас ось ми двоє і ось наше небо
проливається в воду в туманну замилену ретуш
це кінець географії тут помирають поети
замовкають щасливими
скотчем заклеївши губи
хоч направду ірландський не гірше
пташині тризуби
перетворюють раптом піщану пустелю на спомин
хмиз згоряє і темрява будить утому
що поєднує двох ледь знайомих знесилених голих
під прибою мотив
під мотив
рок-н-ролу

Бути татом

Бути татом
знову навчитися мріяти
знову уміти літати

пошта

Чи думав цей хтось років зо п'ятдесят чи більше тому, малюючи прізвища - своє і сусідів пензликом білою фарбою, що лишає по собі єдине, що говоритиме про життя в цім будинку?
Ось вона - скриня поштова, що не відчиняли вже 10 років. Старий поштар знав, як відкрити її і що номер та прізвище тільки всередині. Пішов на пенсію, а пошту стали складати просто на ящик - неохайною стопкою. Вона падала часто. Листи і поштівки валялися на підлозі, поки хтось не підійме і не рознесе усе по сусідах. А тепер і поштівок не шлють і листів паперових не пишуть. Лиш рахунки і спам ще приходять.
Можливо саме сьогодні робиш тут щось таке, за що може і пам'ятатимуть потім, та можливо принаймні вимовлять прізвище в напівтемряві старого приміщення якогось дня холодного листопаду?

співай

чи жовтень це буде
чи може листопад
у червні повно справ
у травні обмаль сну
у власному садку
під співами цикад
у перший сінокос
найдовшу ніч одну
я втомлюся колись
ковзну за небокрай
в червону стрічку хмар
де обрй і зірки
навряд це буде рай
та ти мені співай
я чутиму твій спів
на березі ріки

компот

З мерзлих яблук зварити компот
змерзлі руки мерщій кишень
ну привіт милий друг ідіот
ти посивів лишень

гойда

Найтемніші в році місяці

посмішка лиш на одній щоці
темрява з-за рогу вигляда
і гойда гойда гойда гойда
люльку де ти спиш як немовля
поки обертається Земля
змінюючи завтра уві сні

вимови оте на язиці
що затисло й жити не дає
кинь усе що більше не твоє
в найтемніші року місяці
та по тім і місця не згадай
ти кого гойда гойда гойда

навкруги

А навкруги
усе що бачиш сніг
хоч роззирайся
хоч не роззирайся
і пісню ще невидимій весні
лиш шепотіти поки що у праві
синиці жовті
плями дві яскраві
ворони чорні
цим снігам контраст
ось берег
тут улітку плавав ряст
а ось боброва хата в очереті
і рік уже в четвертій своїй чверті
і перші півні нині як четверті
і темрява і темрява і ніч
холодний граб рука несе у піч
і білий його бік як сніжне поле
ось дерево оголене не голе
ось стежка для кота і темнота
на чорному хвості його
зітхає

обличчя дітей

На обличчя дітей
спокій сходить надвечір
їх утомлені плечі хилить кількість ідей
хилить важкість долонь сутінкового неба
спати дивна потреба

укладач мої снів ненаписаних віршів
день не меншав а більшав ніч коротшала і
снігові ручаї пропадали у річці
і в одній рукавичці серед різних людей
за ходою батьків поспішав цілий всесвіт
у житті як мистецтві
що виходить у двох

виникає вогонь
стародавнього штибу
ти закоханий типу
в пару теплих в долонь

поклич

вночі серед зірок під хмарами світил
на пагорбах лежить мале старе село
і місяць з висоти і з комину димок
віконце світить в ніч де ніби я і ти

підковою ріка під пагорбом мина
і легкий вітерець ворушить очерет
все ніби не біда і ніби не війна
поклич мене зі сну коли прийде черед

Демидівський Пленер
Окіл Рову 2018
робота Ігор Некраха

я іду

У дворах запахне листям
висохлим і трохи мокрим
не чекатиме у місті
мій кораблик одинокий
я іду мов одноногий
капітан на борт фрегату
відчуття туги й тривоги
притаманне лиш солдату
складене в конверт удвоє
за себе і он за того
вартового стернового
і беззубого малого

давай потушим свет

Давай потушим свет
зачем он здесь горит
давай потушим свет
давай потушим свет
сегодня завтра нет
а значит смерти нет
давай потушим свет
давай потушим свет

Tags:

Latest Month

June 2019
S M T W T F S
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Tags

Syndicate

RSS Atom
Powered by LiveJournal.com
Designed by yoksel