Сховав до кишені ножа, обережно дістав його із пакету, розсунув каміння в вазоні із кактусом, розворушив міцну грубу землю і вперше полив. Сів потім над ним, що тягнеться догори і промовив вдоволений - прийдіть до мене всі втомлені і обтяжені, і облегшу вас. Посидів ще хвильку й додав собі сам - ну, може й не всі...
знаходиш чиїсь м'ячі
на гірках крутих розкатаний лід
лишає довгі сліди
стільки снігів потрібно аби
було аж стільки води
стільки життя потрібно аби
усьому тебе навчить
лежить подиви залізниця на південь
шлагбауми і мости
сідай проводжати зі мною вагони
лишаючись назавжди
тече у відро вода з водогону
її нутро зимою відгонить
так само як я і ти
нічого не прошу
одна на все життя
важлива є деталь
обіцянка весни
і перший її шум
пояснення всьому
одна проста мета
Шлагбауми залізних переїздів
здійняті вгору руки машиністів
на ганку прапор вивішений вчасно
одвічна українська залізниця
в долоні жовтогрудая синиця
вагона синього рівненька жовта смуга
це відчуття знайоме ніби туга
за домом у плацкартному вагоні
коли ще тобі їхати далеко
і в Мелітополі несуть достиглі глеки
вареники з картоплею і пиво
і мружить око літо ніби диво
що із тобою сталося зненацька
конопля тут насправді справа ткацька
і голий з конопель біжиш у море
цей запах що ти ним з дитинства хворий
відібраний у пам'яті підступно
від нього просинаєшся й наступна
зупинка це Джанкой ти знаєш точно
у тамбурі вагону по шматочку
яскрава пі підбирається палітра
мандрівників і он нуль сьома літра
мадери чи портвейну йде по колу
мій смуток за колючим частоколом
мій дивний ампутований півострів
моя з ним ампутована родина
у виборі повторювати знову
що війська там ніякого немає
направду кожен власне обирає
і я собі обрав вночі цей запах
степів татарських біля Перекопу
де чути як кіннота йде галопом
де чути барабани і литаври
де сивий дід пасе свої отари
а син його самсу біля дороги
пече і ти підходиш до тандиру
і жар тобі обличчя як усмішка
пече не обпікаючи занадто
серпневий цар судакським променадом
ідеш собі шукаючи притулку
на набережній просто засинаєш
і мрієш як сюди колись з синами
повернешся і вітер цього степу
повернешся і вітер цього моря
на все життя отак і подаруєш
так віддаєш данину накопиченій втомі
так відправляєшся звідкись родиною ромів
ніби не маючи місця що домом зоветься
так відбивається якось один з оселедців
від косяку що покликаний був захистити
так закликає убивця убивцю простити
щоби убити вчергове ніби уперше
так в повний зріст у сідлі випромінює вершник
образ свободи коли його видно далеко
кроками полем на обрій крокує лелека
стадом корів наполоханих ящірок ловить
так уночі в тихе море рибалки спроквола
зуби стискаючи в темряву ранішню линуть
так ти вітаєшся вперше із тими чи тими
що на життя тобі доля дарує у друзі
так тебе міна чекає у лісосмузі
власна твоя нічия більше в цілому світі
так ви у церкві обоє піснями сповиті
дивитесь в очі і світ навкруги ніби гине
так чиєсь серце що ніби не знало упину
миттю змовкає і всесвітом більшає в небі
так відмовляє собі в своїй власній потребі
син двох людей син людей бог юдей-
ский а далі
тихо говорить радійте покиньте печалі
завтра будете в раю ви крадій та розбійник
так над тобою снарядами далекобійних
линуть цілого народу надлюдські печалі
ось ми стоїм тут із крамом на цьому причалі
за океани збираємось долі шукати
ось ми що згодні вже завтра брататися з катом
ось ми що згинули других рятуючи й перших
ось в повний зріст у сідлі випромінює вершник
гасло свободи тому його видно далеко
вкоріняються літа й саме та
що ти мріяв біля тебе сидить
індустрія що розводить сади
робить тисячу як ціле одне
відрізнити неможливо на жаль
ти що якось упізнала мене
ти тепер чи не тримаєш ножа
щоб зробити чи своїм чи убить
адже третього немає для тих
хто обпалений від сонця летить
і дістанеться ось-ось самоти
завжди буває одне
якого ім'я
відоме тобі наперед
яке тебе кличе
сісти у коренях
і слухати вітер у кроні
і відчувати як корені
танцюють в землі
і як з ними ти
повторюєш пісню
вітрів що на схід
дмуть із заходу
протягом року
і далі за межі
сторожить боброві загати
він здалеку бачить усіх
хто прямує у ліс
бачить усе
з чим ідеш
що несеш
чи варто зустріти
чи просто
впустити всередину
і дати пройти
цей
там найстаріший
і кличе тебе на ім'я
відколи побачив уперше
відколи ти вперше
сів у корінні
так ніби давно
в свого діда
що не пам'ятаєш обличчя
заснув на руках
у безпеці
крук утворює голосні
через приголосних паркан
наді мною тече ріка
я земля що спокійно спить
прокидатися через мить
десь у березні навесні
вітер створює голосні
у трубі що несе паркан
цигаркам і із них хмаркам
вік короткий вітри несуть
сніг відбілює мою суть
підтираючи мапи лист
новеліст документаліст
белетрист чи артилерист
час позначити свій сюжет
що не трапився та уже
відбувається в голові
сонце падай за небокрай
є у серці моїм країна
я у ній назавжди дитина
все забуду ти нагадай
як в ріці відчуваєш спину
риби чорної в темноті
як крижини були мости нам
як батьки віддали нести
дивні образи саме ті
що ми маємо зруйнувати
голод страх відчуття вини
он злиденна негарна мати
ми якої іще сини
зупиняємось на вокзалі
ще у роздумі йти чи ні
все що ти мені показала
відтепер назавжди в мені
спи земля моя спи нічийна
в цій недовгій твоїй зимі
най не сватаються вітчими
ми все виправимо
самі
В таку ніч як ця завжди їду у дім на пагорбі бороти холод і зиму.
Підтримувати полум'я на кордоні лісу і темряви, де навкруги тільки сніг і холод, і білий дим у високій трубі, і груби гарячі дверцята, а від них тріщини в глині. І світло. Й тепло.
Так ніби цим я змінюю дещо. Для когось, для себе й для всіх. Сам, один.
Іноді може здаватись я лише для цього і залишаюсь тут досі. Не полишаю ці землі.
Аби тут у цю ніч був вогонь і грілася стінка на тій стороні. На тій стороні чого?
Та просто - на тій стороні.
в арці під моєю кімнатою
в темряві схожий
на ведмедя з мультфільму
ведмідь з'їв забагато
і сидить у норі затовстий аби вийти
так і я було взяв забагато на себе
віддав обіцянок що більші за мене
як гроші бувають більші товарної маси
так починають інфляцію
знецінення власного вжитку
так на ранок людина колись розуміє
що обіцянки нового року
то ігри для тих
кому нудно чи млосно
це кінець
це кінець географії
я фотограф
у профілі в мене нема фотографії
і немає
немає-немає нічого на плівці
ось хмаринки як вівці
над ними простромлене небо
це літак з прапоровим знайомим оперенням
пасажир уві сні бачить море
в мене теж є у ньому потреба
берег чайки і бриз
ми збираємо хмиз для багаття на вечір
ти в легенькому платті по плечі
або це сарафан вічно я таке плутаю
вже відомо цей день наперед півжиття
я спокутую
плечі світять у небо сузір’ям Малої Ключиці
моє серце не хоче
не хоче не хоче не вчиться
спочивати де ти є в спокійному ритмі
твої скроні підбриті твої очі щомиті
твої голі литки що невинно ступають ось поруч
все це всотує пам’ять за ребрами ниє ліворуч
бо момент пізнавання це гостре зазубрене лезо
я його вже торкався
торкався ось бачиш
протези
і ця теза сумнівна це слово що гріється в роті
поки я прибережний копаю пісок
як в піхоті
розчищаю руками для вогнища глибше і глибше
все потрібно довести
потрібно собі а не іншим
ось створіння людське ще тобі незнайоме
та більшим
поступово стає за того що всередині тебе
ось зупинка для нас ось ми двоє і ось наше небо
проливається в воду в туманну замилену ретуш
це кінець географії тут помирають поети
замовкають щасливими
скотчем заклеївши губи
хоч направду ірландський не гірше
пташині тризуби
перетворюють раптом піщану пустелю на спомин
хмиз згоряє і темрява будить утому
що поєднує двох ледь знайомих знесилених голих
під прибою мотив
під мотив
рок-н-ролу
Ось вона - скриня поштова, що не відчиняли вже 10 років. Старий поштар знав, як відкрити її і що номер та прізвище тільки всередині. Пішов на пенсію, а пошту стали складати просто на ящик - неохайною стопкою. Вона падала часто. Листи і поштівки валялися на підлозі, поки хтось не підійме і не рознесе усе по сусідах. А тепер і поштівок не шлють і листів паперових не пишуть. Лиш рахунки і спам ще приходять.
Можливо саме сьогодні робиш тут щось таке, за що може і пам'ятатимуть потім, та можливо принаймні вимовлять прізвище в напівтемряві старого приміщення якогось дня холодного листопаду?
чи може листопад
у червні повно справ
у травні обмаль сну
у власному садку
під співами цикад
у перший сінокос
найдовшу ніч одну
я втомлюся колись
ковзну за небокрай
в червону стрічку хмар
де обрй і зірки
навряд це буде рай
та ти мені співай
я чутиму твій спів
на березі ріки
Найтемніші в році місяці
посмішка лиш на одній щоці
темрява з-за рогу вигляда
і гойда гойда гойда гойда
люльку де ти спиш як немовля
поки обертається Земля
змінюючи завтра уві сні
вимови оте на язиці
що затисло й жити не дає
кинь усе що більше не твоє
в найтемніші року місяці
та по тім і місця не згадай
ти кого гойда гойда гойда
усе що бачиш сніг
хоч роззирайся
хоч не роззирайся
і пісню ще невидимій весні
лиш шепотіти поки що у праві
синиці жовті
плями дві яскраві
ворони чорні
цим снігам контраст
ось берег
тут улітку плавав ряст
а ось боброва хата в очереті
і рік уже в четвертій своїй чверті
і перші півні нині як четверті
і темрява і темрява і ніч
холодний граб рука несе у піч
і білий його бік як сніжне поле
ось дерево оголене не голе
ось стежка для кота і темнота
на чорному хвості його
зітхає
На обличчя дітей
спокій сходить надвечір
їх утомлені плечі хилить кількість ідей
хилить важкість долонь сутінкового неба
спати дивна потреба
укладач мої снів ненаписаних віршів
день не меншав а більшав ніч коротшала і
снігові ручаї пропадали у річці
і в одній рукавичці серед різних людей
за ходою батьків поспішав цілий всесвіт
у житті як мистецтві
що виходить у двох
виникає вогонь
стародавнього штибу
ти закоханий типу
в пару теплих в долонь
вночі серед зірок під хмарами світил
на пагорбах лежить мале старе село
і місяць з висоти і з комину димок
віконце світить в ніч де ніби я і ти
підковою ріка під пагорбом мина
і легкий вітерець ворушить очерет
все ніби не біда і ніби не війна
поклич мене зі сну коли прийде черед
Демидівський Пленер
Окіл Рову 2018
робота Ігор Некраха
зачем он здесь горит
давай потушим свет
давай потушим свет
сегодня завтра нет
а значит смерти нет
давай потушим свет
давай потушим свет
будьте уважні та обережні
не підходьте до краю платформи
все для підпалу і протипожежні
засоби завжди майте при собі
люк скайвокер майстер кенобі
флот повстанський і вейдер дарт
разом узяті всі мають фарт
кращий точно й менше пригод
аніж має уже п'ять год
зубожілий такий один
український громадянин
теплі і тихі зворушливі і відверті
лагідна тиша йде від земної тверді
лист від любові ще у закритім конверті
гарні й уперті ліки батьків від смерті
сонце купальське за течією вінком
скінчиться світ
ніби дійсно цей день
міг тягнутися вічно
мовчки вийдеш
на інеї десь хоч би слід
лиш за обрій іде електричка
віддаляється точно
як плине паром
що поєднує темний
невивчений всесвіт
не здіймаючи кола
черпнути край неба відром
ось де справді мистецтво
а потім заспівай мені про зиму
дими вісімдесятого бензину
як те що лиш у пам'яті живе
так на вітру холоне ножове
сліпе поранення
що вже не непокоїть
земля стає з опуклої пласкою
і грек до скіфа торгувати йде
і ніби ти один із тих людей
що не помре
чого б і де не скоїв
в людних місцях чужий переважно
вгору лунає що люди просили
чути як потяг вантажний
мостом над містом плине на південь
бачить собор і підсвічену вежу
тут залишившись виходиш за межі
зважено і особисто
Вперті німби кульбаби
лізуть в листопад з грибами
вірус іржі підхопило
листя горіху від брами
над Гавришівкою гамір
шатл у бік Ханаану
тихо злітає півколом
піврозворота до сходу
піврозворота на південь
в листі червоному півень
вдома нарешті з весни
вудочці окрім блесни
вже не потрібно нічого
сам як притоплений човен
біля гусей голосних
станеш на березі річки
кава пече в рукавички
сивий з морозу чабрець
швидко потоне в окропі
з пічки визбирував попіл
сажу трусив навесні
в азії і у європі
скоро лежатиме сніг
аж до весінніх потопів
а була пустка і тиша
була у темряві миша
іще невідомого кольору
бо жодному кольору досі
тоді не придумали назви
вона без поспіху гризла
і якось так непомітно
зробила у всесвіті свому
діру
а на ранок іззовні
туди звідусіль полилося
яскраве ранішнє світло
і хтось нарешті побачив
що він змайстрував
цілий всесвіт
сказав собі
що як не дивно
це добре
і хай так і буде
дитина росте виростає із рук
яблуню садиш під домом для сина
граєш зі смертю у гру
У зорях і піснях
у місячнім жовтку
у травах вже сухих
що домом павуку
надійним і міцним
були іще з весни
куди дістане зір
сидить хвостатий звір
умілий і швидкий
цю відстань він пройде
голодний залюбки
за два свої кидки
що вереснем зовуть
і жовтнем навздогін
донизу лізе ртуть
і мерзне водогін
та що вполюєш тут
в самісінький сезон
отрут протиотрут
як сядемо разом
і вмочимо весло
у цю жовтневу ніч
я литиму тепло
а ти співай мені
Робота
Kata Rudakova
Пленер "Окіл Рову"
Жовтень 2018
#окілрову
чекати на гостей
бо гість в усі часи
всевишнього дарунок
о ні не самота
та брак лихих вістей
.
Робота
Alexandr Simachenko
Пленер Окіл Рову
Листопад 2018
#окілрову
