?

Log in

No account? Create an account

Іздрик

і коли твоє літо
протікатиме іноді
між дверима сексшопу
ганком кав'ярні найкращої в місті
і живим
у примарних своїх окулярах
поганим за його словами
поетом Іздриком
що чита свої вірші
з власної книги
у палітурці бузкового кольору
що він каже ненавидить
але що продалася
таким уже накладом
що за нього можна було б
уже дещо простити
і тому видавцеві
й читачам
що їх так уже легко
передбачити видавцеві
тоді коли літо твоє
між трьома берегами
тектиме до дельти своєї
як до дельти
твого також життя
закарбуй це у серці
як день що минає
і більше не стане
бо надто вже складно
зустріти поета
на подвір'ї сексшопу
біля ганку кав'ярні
найкращої в місті
і чого тут не скажеш про інше
він читатиме з книги
палітурку якої
ненавидить власне
як ти власне ненавидиш
каву
та ідеш до кав'ярні
замовити капучіно
що із вами не так
з усіма

що тобі в ній близьке

Стіни живі навесні
вийди дурний
на балкон
босоніж
збиране молоко
хмарного неба
читай спросоння
чайок сумні голосні

що тобі в ній близьке
що впізнаєш у натовпі очі
небо стоїть низьке
не зупинися
бо надто вже
хочеш

твоє особисте

За чим вирізняєш ландшафт
за формою листя
за равлика мушлею
і за її візерунком
який на бога це штат
твоє особисте
секретне питання
для власного порятунку

сірник весни

сірник весни
от-от і спалахне
мерщій засни
засни і все мине
і я засну щоб темряві в лице
востаннє зазирнути навздогін
великдень незабаром і борги
великдень незабаром чути дзвін
великдень незабаром промайне
і той у пляшці той що з ялівцем
той джин що виконавець всіх бажань
сірник весни висвічує лице
і ось уже спалахує душа

у літо

у літо виглядав до ночі
роси впали
прогледів вже здається очі
було мало
коли ріка тече за обрій
сонце сяде
у вогкій тиші цій вседобрій
дзвін цикади
і молочар жене корову
вантажівка
довозить хліб і чорноброва
в платті жінка
велосипедом править наче
пароплавом
питай у чеків передбачень
гей роззяво
коли нарешті вже у тебе
буде літо
земля загорнута у небо
вздовж орбіти
несе усе крізь темний простір
двір і річку
мій зір тупий мій ніж всегострий
всі дрібнички
ці острівці на залізниці
всі платформи
у ніч розширені зіниці
і потворний
далекий скрегіт тепловозів
з вузлової
і передчасний від морозів
присмак хвої
увесь цей жмут життів позаду
у майбутнє
усе що ніч мені казала
світло
сутінь

по нозі

Ніби взяти пару взуття
одразу не по нозі
ніби сісти на березі у росі
не шукати тепла і прихистку не шукати
і вдихати запах трави і м'яти
видихати запахи вечору і печалі
як життя пливе кудись на причалі
ти стоїш як черговий по станції
і не їдеш
не збираєшся їхати власне зовсім
поки сонце котиться з ранку і до обіду
сядь на берег з легким відчуттям огиди
сядь на березі
вибери по нозі

із туманом

Я посивію рано
і знав це завжди
я дружив із туманом
я ходив один рано
побути із ним
і зализував рани

я помру як постарію
добрий старий
у річкову долину
де подружжя старе
проведе череду
залізниця долине

я хотів би сюди
повернутися ще
чабрецевим простором
чорним вороном змієм
дощем і хрущем
уже був
і повернуся скоро

прокидайся

Я ось тут
день за обрієм
не почався
хмари тисне до суходолу
як портьєру до підвіконня
у червневу грозу світання
від свободи здичавів вітер
просинайся пішли до ліжка
ти заснула на ганку в кріслі
під співоче зоряне небо
біля річки мілкої
назва
їй дісталася випадково
прокидайся як роблять діти
із заплющеними очима
із розплющеною душею
із долонями наче квіти
та запрілим від спеки чубом
спати час вирушати в ліжко
спати час поки сонце літа
переломлює навпіл обрій
скоро рушимо ним до низу
і пірнемо у довгу зиму
най би випірнути
нам знову
щоб червневі короткі ночі
поки сови на полюванні
поки сірих ворон у лісі
підростає нечемна молодь
поки равлик літнього сонця
на травинку угору лізе
пережити життя коротке
варте всього на світі
щастя

Вітер

Вітер за хвилину здійнявся шалений а я уже біг за цигарками для прапорщика сусіда і морозивом для дітей. Дорогою навкруги почали падати великі дерева. На зупинку поруч із магазином гепнулася стара висохла тополя. Люди прибігли у магазин у пошуках схову. Я повернувся ще майже сухий коли великі швидкі краплини уже збивали пилок з квітників дачної вулиці. Діти, як зачаровані стояли на ганку і дивилися у стіну дощу. За мить під шквалом відрубилося світло і піч у повнісінькій темряві тихенько з'їдала вологу у домі.

Ми запалили свічки, дістали ліхтарики, підкинули білого грабу в розпечене жерло. Відблиски з топки стрибали на стіни і стелю поміж дверцята.

Поруч з будинком вдарила блискавка, грім докотився негайно і дуже гучно. Хлопчисько перегорнувся на інший бік. Гілка сосни відламалась і з тріском впала перед парканом до лісу, але в домі вже всі міцно спали.

незриме

Господь
надійшли нам великий сніг
надійшли зелені гілки рясні
повні гірлянд і запаху хвої
сніг відлига
вода з тобою
що вона робить отут із нами
східно словянськими племенами
що в Геродота живуть за Понтом
в степах безкраїх красиві й сильні
хмари сунуть над ними фронтом
сніг лягає під ноги сивий
де він зараз чому занепад
ці м'які середземні зими
пил терору часів і непу
бруд з підошов від давніх греків
все пов'язує щось незриме

01.06.2019

щасливий

Із хати бігав під дощем
у літню зливу
кричав до неба ну іще
такий щасливий
і маки що опали вдень
на ранок знову
вітали плямами людей
і кольорове
стояло поле і трава
була по груди
дурна і мокра голова
хай так і буде

мить на згадку

Онде прапорщик
сивий зворушливий дід
за горілкою ввечері
лагідно йде
і у доказ тяжіння
в небесній воді
у бутті завершається день

поки сонце за ріку
ходило в обід
у червнево-травневій
суботній добі
я цибулі шукав
заборонений квіт
на вечерю йому і собі

там ми сядемо з ним
із города часник
довгі стріли цибулі
і гречки казан
він плестиме мені
молоді свої сни
і на обрії хай би гроза

миготіла гриміла
і сунула в лоб
на подвір'я і ганок старі
а у вухах протяжно
дзвеніли хай щоб
заважкі лісові комарі

понад ганком сталевий
хай дах задзвенить
хай по ньому пройдуть
три за вечір дощі
він поголений зранку
я знову як щіть
ось і мить є на згадку
ось ця саме мить

24.05.19.

ріки

Просто ріки
що виходять із берегів
не визнають ні жінок ні дітей ні боргів
вони не чубляться не страждають
не укладають дурних угод
не призначають собі турбот
про час і гроші і про прибутки
їм добре навіть у жовті маршрутки
удень заходити бо вони
не місцем зваблені а метою
водою чистою
простотою
ходою голою
ніби ходою хресною
чесною молодою
пульсом рівним але прискореним
тиском підвищеним обов'язково

25.05.19.

Густина цього літа

Доволі дивне тепер відчуття – вже декілька тижнів. Не помічають навіть кондуктори – ідуть повз простягнуту з купюрою руку, коли вже сунеш під носа їм гроші. Відвертаються і рушають. Мене й справді ніби немає в якомусь звичному сенсі. Хороші знайомі проходять у метрі, ковзають поглядом і йдуть собі далі. Щось старе й невловиме розчиняється, витікаючи з мене просто в повітря. Собаки підходять до рук і часто дуже радіють приходу ніби ми добре знайомі. Варево днів гусне поволі просто під ложкою, ніби варення із абрикосів у мідному чані, що схожий на сонце під діодною лампою біля конфорки. Густина цього літа ще поглядом з травня здається мені зависокою. Та хіба все це дивно?

Спробуй встигни усе, коли тобі справді нічого не треба. Спробуй витеши з дерева ніж, що не ріже й не мав би. Спробуй винайди спосіб залишитись цікавим до всього, що стільки років відчував у собі як зайве і непритаманне.

віснику

Вона одна
віталася з цим будинком
як моя мати і її мати
уміла трималти прямою спину
бувала тиха немов гармата
наведена вірно заряджена вчасно
така що вірного слова чекає
і я говорив нехай утікає
подалі звідси бо знав прекрасно
що тут не знайде ні пари ні дому
а я не надто годжуся в коханці
вона розуміла і йшла собі тихо
дорогою до залізничної станції
довіра найлегше зростає з любові
і дещо важливе найлегше казати
від ока до ока бровою до брові
скрипінням одвірку на виході з хати
що віснику можна що віснику треба
вказати дорогу і зникнути миттю
і швидко по тому як зникне за рогом
як вміють лиш діти
забути

23.05.19.

весна у трамваї

Мокрою гнучкою гумою
дівочою сорочкою вогкою
мокрою псячою шерстю
на брюках старечею сечею
конвалій дрібною галузкою
пахне весна у трамваї
дерева стоять наче сваї
нового життя будівництва
на вулиці птаство
бджільництво
краса і все неподобство

іди

Це власне я
що їхати кудись
повинен
усміхатися до вітру
колесами торкаючись води
за спиною вузенька колія
усі що залишаються сліди
що ти мені лишаєш назавжди
що я тобі навпомацки лишаю
ті двоє розмовлятимуть віршами
ті двоє ще зникатимуть кудись
із вішаків промоклими плащами
відімкнено усе
вставай
іди

пастух

Вже здається що літо
таке неминуче
як у воду стрибаєш
з піщаної кручі
і летиш і летиш
і ніколи не впадеш
і соснові гілки
за тобою позаду
віддаляються швидше
і далі і далі
як твої вересневі
жовтневі печалі
і висять нерухомі
на обрії хмари
ти пастух усієї
складної отари
білих хмар і думок
ось вода що ти крок
в неї з кручі робив
і зникають горби
і зникають ліси
лиш вода і тепло
все чого ти просив

женщины их

после зимы их луга
всегда заливает вода
женщины их тяжелы в ногах
как и все их стада

эти свешиваясь в седле
трогают васильки
женщины их как их табуны
веселы и легки

Tags:

марево і вода

марево і вода
бакени маяки
тихо лежать міста
тихо ідуть віки
за течією вниз
тихо пливуть вінки
тиша в купальску ніч
лагідний спів
жінки
господи підкидай
ще у багаття хмиз

навіжені

Сонце в чорні сідає плавні
день згасає
все на пси за такої псарні
сам за псами
по цигарку від узбережжя
кроком босим
у кіоску десь біля вежі
папіроси
купиш витягнеш і підпалиш
все працює
у провулках біля вокзалу
волоцюги
палять точно таке що в тебе
у кишені
онде небо а ось під небом
навіжені

пена

Больше не доводится молчать
потому что не с кем поделиться
клен расцвел и пятерней на лица
падает теней его печать

синее съедает пелена
розво где падает светило
в море шел а ты бы мне светила
свет дрожал бы где идет волна

радостно заплывши за буйки
думая а если не вернуться
шторм гудит и нить живого пульса
движется не для но вопреки

и потом когда уже следы
на песке замыливает пена
сам себя обманешь постепенно
жизнь всегда выходит из воды

Tags:

ніде

В пляшечці вітер свисти
лийся в горлянку мою
в ці сивашеві мости
вогку в піску колію
пам'ять моя менше з тим
згадуй домівку свою

тут ні людей ні птахів
вітер зганяє несе
сонце сідає в дахи
хвилі стирають усе
що ми лишили ішли
що ми ненахотяче
іншим переповіли

з огляду на ці часи
з огляду що є ще ми
спроба відновлення сил
після важкої зими
спроба любити людей
спроба любити життя
в точці що зветься ніде

Маріуполь

щось важливе
щось первісне
завжди втіче
дещо найважливіше
великодньої ночі
великоднім дощем
великодньої тиші
не почуєш у дзвонах
московських церков
в українському місті
смуток ночі змиває
спасителя кров
адресатові вісті
всеблагої вседоброї
йди під дощем
під громи азовсталі
викликають замріяність
відчай і щем
ці будинки повсталі
де лунає недільний
світанковий дзвін
в незасвітлених вікнах
воскресає щось більше
щось більше ніж він
розкриває повіки
недалекий початок
двадцятих років
попереднє сторіччя
і у дзвонах різдвяних
ледь чути круків
ось від чого мій відчай
та повториться все
як завжди у людей
від трагедій до фарсу
пролетар ось по вулиці
новий іде
неробочого класу
неробочого вигляду
переконань
неробочих традицій
і попереду доста і доста
гівна
і таких ясновидців

апноэ

Мерзнуть на побережье
кутаться в одеяло
чаек считать голодных
лаем собак наслаждаться
из-за высоких заборов

тихие приступы счастья
будто приступ удушья
будто ночное апноэ
вызванное потоком
сильного встречного
ветра

Tags:

у серці

Лежати у підводному човні
помешкання у темряві глухій
і слухати як дім на глибині
тріщить по швах від тиску і лихі
думки від себе гнати повсякчас
великдень незабаром милуй нас
і рибам не віддай у котрий раз
ми прагнемо до світла милуй нас
ми прагнемо на теплому піску
стояти у морської мілини
і щоб рубці минулої війни
зализували хвилі на нозі
і хай би з віком довшав ближній зір
від мінусу ішовши до нуля
як наша ненароджена земля
що ми її спроможні народить
а нас вона як горизонт руди
що стисло містить сотню поколінь
людей що не кричали встань з колін
не били себе в груди напоказ
але вставали і за разом раз
робили власний вибір кожен день
і хто із них спитаєте ви де
ось тут у серці я вам відповім

з димом

З димом зайве піде
що узяв від людей
що зібрав несвоє
все що у тебе є

кораблі

кораблі у шафі
як у труні
так здається мені
чи одному мені
так вночі відчувається
як їх гойда
в темній шафі вода
солона вода

як їм чайки кричать
як їм видно з бортів
чорні отвори
артилерійських портів
що до залпу готові
але фитилі
не торкаються отворів
чорних гармат

так і спить
в чорнім отворі
чорний заряд
чорний порох
що виросте
в білі хмарки
за одним лише
рухом руки

синиця

часто день починався рано
тихий шепіт води з-під крану
очі що у темряві бачать
як дивитись марна задача
можна просто дихати в очі
слухати як там у ній хлюпоче
як вугілля всередині неї
жевріє ще до того як пальці
схопляться з пальцями
і кружальця
їх відбитків залишать шкірі

схожа вправа буває в тирі
звук і світло мішені оберт
півсекунди дають на постріл
все що вихоплене із кобур
піде в дію негайно просто
так і тут коли світла бракне
очі знають що вже безсилі
ти вдивляєшся як собака
у повіки її похилі
у холодні її долоні
у її чорно-білі ребра

на того кого в цьому лоні
світ тобі як човном відправить
Ной новий своїм пароплавом
плив і шлюпку пустив на воду
і сигналом для тебе вроду
залишив як знаки таємні
все це знаючи ми вдаємо
що нічого не зрозуміли
її руки неначе крила
як сузір'я її зап'ястки
все що ми намагались красти
нам дароване від колиски
ніч глядить притаманним блиском
відбиваючись у зіницях

хто з обох вас чия синиця
хто лелека в чиєму небі

н. 2019

голгофа

Сонних дітей в капюшонах
зранку несуть у садки
гілля чорніє у грудень
від урожаю ворон
когось будять до скроні
доторком теплим руки
небо у хмарах важких
але над ним зірки
он людина на ганку
у долні екран
зранку нагадувань рамка
процвірінькає день
ось маленька голгофа
чи маленький афон
син людський вимикає
свій старенький айфон

чи листок

То метелик чи листок
то листок або метелик
тінь пласку на воду стелить
кам'яний вузький місток
і від старості хрести
до трави перехилились
сотню років не дивились
не плекали менше з тим
ще стирчать з високих трав
промовляють подорожнім
світ стоїть напівпорожній
як старенький пароплав
коли ось розтанув лід
он ріка уже чорніє
он людина що радіє
на оновленій землі
Заповзяття й неспокій
лиши мені щось таке
коли довшає зір
та коротшають кроки
вранці небо як пір'я легке-легке
повний місяць вночі ясноокий
і на ліжку пір'їнка на самий край
і порожня зупинка на ній трамвай
лише холод ночі везе з депо
а наступна це магазин сільпо
далі міст і ще великодній піст
притаманний зміст невеликих міст
там де літо з окраїн у центр йде
поки каїн до авеля між людей
поспішає в гості і ніж несе
все це знову станеться
ось і все

глина

Істотам створеним з крові
підходять різні метафори
істотам зробленим з пороху
так хочеться бути глиною
бо глині за тисячу років
відкопаній є що сказати
бо глині розписаній вірно
бо глині обпаленій вчасно
ніщо не загрожує в світі

окрім важкого удару
окрім падіння твердого
окрім пожежі у домі
окрім війни і скандалу
де посуд битимуть люди
які живучи майже всюди
однаково люблять глину
однаково її пестять
руками ліплячи посуд
однаково люблять слово
про себе таке сказати

бо люди насправді люблять
людей і вечірні танці
бо людям насправді добре
наповнюватися сенсом
як глечик з білої глини
як горщик з червоної глини
цеглина або черепиця
житло чиєсь захищати
чиюсь захищати долю

напівсолодке

Вино візьми собі напівдешеве
напівдешеве і напівсолодке
і цигарок візми собі на шелі
і словом перекинься про колодки
з заправником старим у жовтій робі
таке життя як брюки в гардеробі
з якоїсь непутящої роботи
виходь гуляти звідси до суботи
виходь гуляти чи виходь за мене
ось ми дурні під небом як знаменник
а хто числівник хто на нас все ділить
таксі стоїть на жовтім чорно-біле
і голуби як сіра вовча зграя
розмова в супермаркеті з касиром
дві пачки цигарок і дві токаю
не те щоб я погоді дорікаю
погода так собі а ти така красива

Братові Іванові

перша злива

порох
сільські перехрестя
небо пахне весною
вдень починається вітер
ніби кохання
струм електричний вгору
проходить спиною
краплі врізаються гучно
у вікна вітальні

перша весняная злива
очікуєш вічність
раз на весь рік лиш отримуєш
ніби насмішку
все головне починається
ніби побічне
ти засинаєш сьогодні
щасливий у ліжку

драбадан

Клочьями туман над рекой
в небо череда провода
глядь на календарь драбадан
месяц православный такой

покажи туману свой нож
выдохни туману туман
раз ты православно живешь
почему не пьян в драбадан

Tags:

ватра

спати і просинатися
шукати у тому навпроти
отвори і шпарини
не відчувати втому
кохатися як тварини
геть позбавлені сенсу
слів типу смерть або завтра
поки горітиме ватра
першого вашого сексу

кажи

Спить дерево і дім
і все що є у нім
і те чого нема

навколо них зима
видмухує сніги
і тихо навкруги

так тихо що як сніг
лягає на плече
розчути можеш сам

і навіть як тече
повз пагорби ріка
під ковдрою крижин

у обрій в небеса
впадає де очей
закінчується крок

уголос до зірок
коротке щось
кажи

поцілунки

Чи то втома
приходить додому
разом з людиною в черевиках
стільки років живеш по тому
як перестав їй викать

дика жінка і біль нестерпний
ранній ранок тверда яєшня
позбавляє останку серпня
день прийдешній

вістря стрілки стирчало вгору
ніч знадвору
одне одному незнайомці
в темну пору

йшли навпомацки поодинці
відміняючи розрахунки
знак коханців і знак чужинців
поцілунки

ніяких потім

Серце моє
більше не в цьому місті
серцю моєму в місті нема що їсти
оку із вікон відстані вже замало
отже із віком все що колись відклали
хочеш прожити наздоганяєш потяг
вже розумієш більше ніяких потім
вчишся малому вчитися і радіти
так як усьому вміють радіти діти

Latest Month

June 2019
S M T W T F S
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Tags

Syndicate

RSS Atom
Powered by LiveJournal.com
Designed by yoksel