?

Log in

в темноте

Ночи в городе холодны и пусты
ты идешь вдоль реки проверяя посты
полицейских машин и у входов в метро
где холодная ночь протекает в нутро
из бутылки под градусом ниже нуля
ты летишь в этой тьме на планете земля
в темноту в темноте из сплошной темноты

Tags:

зустрів його

зустрів його чуєш

після років темряви набору ваги відходняків обшуків
обнону у тачці під вікнами торгівлі усім чим тільки можна
він йшов по вулиці вгору ніби робив собі щось символічне
так принаймні спершу здалося
була пуста вулиця
як ми любимо ті хто тут виріс
порожня вулиця нагадує дитинство надто у темряві
удень вона більше не схожа на себе за браком місця
в присутності надлишку перехожих відсутності часу
вночі усе тут стоїть
здається що й серце перестає рахувати секунди до вимкнення
життя безкінечне нескінченна ця ніч
і спокій і тиша
ти знаєш в асфальті кожну щілину і кожну тут браму
кожні сарайні двері
вночі це наш ніби втрачений берег
ми вийшли на нього і йдемо пісками шукаючи мушлі

ось він іде вгору порожньою вулицею
і жовтий ліхтар з’їда жовтизну на обличчі
піднімає голову бачить мене всміхається і вповільнює крок
і там вже над ямою куди прагне ця вулиця з обох боків ми тиснемо руки
він закурює і пропонує мені
мене вистачає на посмішку
хитання головою на знак відмови і запитання ну як

він каже все добре і йде далі угору
я кажу усе добре і прямую униз
і щось символічне у напрямках наших шляхів
не дає мені спати

ртуть

виден ли млечный путь
выеден и щербат
улицей льется ртуть
музыка на столбах
все превращает в сон
снег как морской песок
море над головой
бьется в седой висок

Tags:

сивий мороз різдвяний

Холодно мінус двадцять
вітер з'їда знамена
стрічками виїдаючи їх тканину
мати кладе в кутю
мед із квіток акцій
в церкві панотче згадує згинувших поіменно
молиться без імен
за кожну живу людину
зглянься на нас всевишній  
воїнам дай перемоги
транспортники як крижні
з передчуттям тривоги
ввечері без упину
йдуть по своїй глісаді
табір уздовж дороги
начебто із дитсаду
гріють намет малюнки
голод співа у шлунку
сонного вартового
і навкруги нікого
в складності візерунку
що на вікні малює
сивий мороз різдвяний

все

Влажно тепло и почти зима
рябь на воде говорит сомам
что не сомкнулся над ними лед
вдоль проводов летит самолет
и полоса в десятичную дробь
тут знаменателем ставит всех
помнящих лица и имена
камень в воде достигая дна
бьется о дно так и мы с тобой
ищем друг друга там где темно

Tags:

сніг

Колись був сніг а зараз навпаки
спецтехніка крадеться край ріки
і зранку руки в боки фізруки
тримають світ напружуючи плечі
поштар іде з листівкою надвечір
віщує для убогого різдво
напівзамерзлий світ його їство
звиває телефонів пуповина
на люках тане сніг і хуртовини
не було вже давно у цім краю
ростуть будинки ледь упізнаю
цей горизонт коли здіймаю очі
куниця в хату дивиться щоночі
та бачить в чорнім склі лише себе
і небо чорне зранку голубе
і сон не йде та я його й не хочу

шов

все видится в малом но хочется о большом
так моль проедает и солнце сжигает шов
и жизнь протекает дырою в твоем плаще
язык замыкая на круге простых вещей

Tags:

вот-вот

Вот носок у дивана
как сгорбленный кашалот
на паркетном песке во слабеющей тьме
белоснежная яхта открытый капот
там у шкафа с одеждой кабриолет
дети спят город замер а сон не идет
я молчу ощущая как время несет
этот дом где я в комнате тысячу лет
с одной мыслью паршивой
что помощь вот-вот
а она и не думала нет

Tags:

китель

висит еще не выстиранный китель
на спинке стула выглядя сутуло
и люди в одинаковых ботинках
под утро заменяя караулы
уходят в ночь а выходя из ночи
из глаз еще не выгнав полумрака
садятся тихо выглядя не очень
и спят потом брыкаясь как собака
которой снится первая охота
пригожей осенью и перья на травинках
и кители висящие на спинках
покорно выдыхают запах пота

трава у волоссі

Він тоді водієм працював. Когось із начальства возив. До нас іще німка приїхала – як її звали? Шлагбаум – прізвище. Така нічого була, як на німку. Зо три місяці нудилася біля нас – літо, спека. І оце якось він її кудись там повіз – ні слова німецькою. Коли приїхали – вона така з червоними щоками, сяє як сонях – він теж на підйомі. Проходять повз нас, а у них трава у волоссі. Літо ж було – ліси навкруги. І ми йому – вітаєм з поверненням!

Семеро співають тихо, а потім гучно, а потім знов тихо. Повна церква людей і свічкою страшно підпалити комусь одежу чи хустку. Двері розчинені навстіж і з вулиці гавкіт доносить, і краплі на металевім одвірку бринять у грудневій відлизі. Діти кидають петарду – одну, потім другу і третю – потужнішу набагато. Собака знов гавкає, біжить кудись за будинки і гавкіт тихішає. Вітер з вулиці задуває холод й вологу, коліно німіє і вже несила стояти. Семеро знову співають і жіночій хорал їх підхоплює. Я ніби приходжу до тями і намагаюся повторити слова з їхньої пісні – душу усопшого раба твого. Вчора привезли в закритій труні. З полону не повернувся.

І Бондаря книга у голові крутиться – і тим що в гробах, тим що в гробах. І літо, і трава у волоссі.

аби

Без очевидної мети не переходити на ти
не брати руку до руки не намагатися щоки
торкнутись ніби не хотів що у традиціях котів
для привітання ритуал

словам віддавши головне почати з вибачте мене
і перевести все на жарт так ніби бійку на ножах
у темнім ліфті відвернув свою угледивши вину
у малодушності й добрі мовляв це личить як старі

а молодим вдихати дим і прикидатися твердим
залізом міддю і свинцем не відвертаючи лице
і не відводячи очей коли всередині пече
бажання жити зараз тут кохання взявши за мету

не виявляючи себе в юрбі впізнати саме ту
і неворожо твердо зле дивитися й шукати мить
коли потреба відпаде у тому щоби говорить
і діяти без слів і меж як полум'я під час пожеж

як у коробці сірники від перших доторків руки

сніги

вчора впали сніги
щось таке крутилося в голові
ніби пісня що лине долиною
пригадав уявив
у дитинстві під ліхтарем
як навшпиньки стаєш
але не вистачаэ ноги
щоб побачити сніг
на гарячому склі
і сніжинки малі укривають тебе
з голови і до ніг
засипають всю видиму далечінь
як долоня лежить на твоєму плечі
а на ранок уже не розгледиш сліди
але звідкись оце відчуття
що хтось тихо блукає
між деревами уночі

різдво

Місто вбране до свята
лементу забагато
фото чиєсь в газеті зморщене і зім'яте

кава з присмаком м'яти
капсула в сигареті
повз вітрини крислаті човгають силуети

дим летить над шибками
сніг з'їдає волога
у хліву з віслюками хтось чекає пологи

стане син інженером
може буде пілотом
відчуваю що візьме чоловічу роботу

а як доньку народиш
моя люба Маріє
хай би мала волосся кольору як олія

стигне соняха зерня
визріває ліщина
виростає з дитини жінка або мужчина

і батьки собі мріють
про щасливе майбутнє
сніг іде понад містом в повнім місяці грудня

лиш Господь наодинці
тихо янголів кличе
возвістити про сина тим що плюнуть в обличчя

тим кого порятує
тим за кого загине
у годину лихую як звичайна людина

місто вбране до свята
провінційна говірка
театральна обслуга підфарбовує зірку

тасс

а ведь все боялись нас так боялись и дрожали
надругаемся ужалим нас потом отмажет тасс
и ботинком на весь мир мы грозили паразитам
собирались для визитов с нехорошими людьми

вот громыко вот хрущев вот еще здоровый брежнев
эх ведь жили же мы прежде и ведь можем же еще
нам положено цвести миру мир и дружбе крепнуть
возвести такие скрепы да на лагерной кости

вот мордва для лагерей и молдова для вина
ах какая блядь страна с точки зрения морали
говоря о человеке как о стройматериале
все что было проебали не осталось нихрена

капель

Всю ночь капель как будто не зима а просто ночь с дождем и взаперти
и мы не знали Господи прости ни этих дней ни чертовых времен
и список городов или имен нам не рисует карты и пути
и мы не знаем Господи прости ни ветхого ни нового и грех
ни первородный ни потом у всех случайно появившийся в пути
все эти знаки Господи прости что чертят пальцем в воздухе и дым
со звоном оставляющий следы где дух от тысяч маленьких свечей
что пахнут ульем как гуденье пчел и в воздухе все больше горячо
и свет из окон и звонарь грустит кому все это Господи прости
куда все катится без выбора в большом значенье слова что не хорошо
довольствуясь мельчайшим каждый день
боязни искупая в ерунде в минутном ежечасном вопреки
три пальца и движение руки очерчивают слово над тобой
идущим точно так же на убой как тот чье имя ты произнесешь
тридцатый не нащупывая грош но двадцать девять твердо получив
во тьме проснувшись слушай и молчи
как дождь идет по цинковой спине
горбатого кирпичного кита
и комната и эта пустота
внутри нее
и там
внутри тебя

Ночі задовгі

Ночі задовгі. Читання в темряві під звуки музики. Недостатність сну і уваги. Ми всі виглядаємо стомлено схоже. Дівчина з модного гурту проходить повз барну стійку і всміхається чемно. В кімнаті паління точиться найважливіша розмова всіх проти всіх і заради усього.
Виснажені і щасливі ми покидаємо сцени й приміщення, очі оточуючих кажуть що продовження скоріше не буде. Ми виходим завчасно і йдемо напівтемною вулицею, тримаючи одне одного, підпираючи усім тілом, як двоє п’яничок.
Хтось проноситься в тачці, бачить нас і маше руками, сигналячи в темряву. Я не встигаю угледіти хто.

усе що мовчазне

ішли дощі сніги за цим дощем
погода викликала легкий щем
від вигляду фіранок і дахів
де ранок наближався до верхів
важких дерев шо дерлися в пітьму
як натовп безпорадних дітлахів
перед якими дістають сурму
і синій газ підсвічував саму
напівоголену ще досі в напівсні
примружені ще очі не ясні
та сині наче ранішня імла
що мовчки промовляла як могла
до того що і досі міцно спав
одні думки в віддалених містах
одні розмови відстані дощі
і квітень десь попереду хрущі
у сутінках що падають до ніг
займенники чомусь у однині
вона воно і він десь спить отам
вона що схожа радше на кота
кохання темрява усе що мовчазне
і він розплющить очі і засне
в кімнаті не побачивши її
чиїсь думки відчувши та чиї
хіба обличчя дівчини за склом
що тихо прихиляється чолом
до скла холодного
і дихає на скло
і так зникає ніби не було

наодинці

Балкон і ранок наодинці
сусід несе пляшки порожні
ворони ніби ті ординці
в юрбі тривожній

калюжі тріскають під кроком
і листя дихає з під льоду
він цю замислював погоду
чому уроком

І тиск зашкалює у скронях
немов нагадує самому
що міра це не просто слово
і так в усьому

всі наші твори неписьменні
усі думки усі розмови
ми забуваємо щоденно
а потім знову

увы

Проблема ног
начавшись с головы
во всем меня преследует увы

лякає

гріта вода скоро стигне
та що розлита посохне
так і загоюєш стигми

листя летить кучеряве
гілки гойдаються мляво
тим і тренуєш уяву

в темряві виючим вітрі
звуках непевних спроквола
місяць опише півколо

лебеді вигнуті шиї
вата із білого цукру
погляд засмоктують вії

глянь вже нічого немає
бачиш загоїлось ніби
ось що найбільше лякає

сіль

Господи
що нам точно відомо
що нам твої віки
будні гарячі ночі незрячі
кам’яний дім і з ріки
вітер в волосся хмари на захід
ось вся наука твоя
видимим досі нахилом осі
осінь крадеться у яр
з липня у серпень вкотиться сонце
пляма яєчні в таріль
яблукам сниться яблучний оцет
каменю скеля вгорі
ми розлучаємось тихі щасливі
всотуймо воду і хміль
крапля за краплею котяться зливи
і розчиняється сіль

(c)

как и для многих из вас, для меня Голодомор – это не просто событие исторического прошлого, а часть семейной истории. и потому, как и многим из вас, мне невероятно больно читать и думать об этом.
все, что тогда произошло с нашим народом – глава ужасной истории 20 века, и у меня не получается спрашивать – как они могли? слишком много невероятных зверств происходило повсюду, будто все человечество ставило над собой отвратительный сатанинский эксперимент. но еще сложнее мне понять почему сегодня находятся целые сообщества, которые продолжают отрицать очевидное, и готовы с пеной на губах доказывать, что многомилионный народ симулировал геноцид.
у меня нет сомнений в том, что такая позиция не является следствием глубоко законспирированного чувства вины, как считают многие. проблема в другом – в дегуманизации. грубо говоря, они нас за людей не считают. и, конечно, не считают нашу проблему чем-то, заслуживающим внимания. они прекрасно знают, что Голодомор был. и масштабы его примерно осознают. просто они считают, что он был по делу. ну то есть, заслужили.
они на самом деле уверены в том, что это не преступление, не геноцид, просто потому, что уничтожался, с их точки зрения, неполноценный народ. к тому же не до конца. так что вся наша скорбь, наше горе, наша невероятная общенациональная травма кажутся им надуманной жалобой. и мы никогда не сможем их переубедить, мы должны просто перестать говорить с ними об этом. а лучше вообще обо всем. не говорить и не слушать, строить стену, чем выше – тем лучше.

(с) Катерина Мола

тато

У глині квіти проростали
сопіли діти
зима ще поки не настала
і звісно квітень
далеким обрієм в уяві ряснів зелений
і світло місячне і мляве текло по венах
дитячим диханням в кімнатах волоссям жінки
біля вікна щасливий тато
чекав сніжинки

Мовчи і слухавку не бери я тиждень слухатиму вітри
і не промовлю твоє ім’я не визнаватиму що моя
і тільки з пагорба уночі де річка в кризі собі тече
я набиратиму номер твій і буду слухати важкість вій
коли ти дивишся на екран така собі постановка драм
без драми власне без сенсу меж чи ти кохаєш мене
авжеж
чи я кохаю тебе
о так
це просто як завести кота
відкрити двері щоб увійшов і лише потім з нього мішок
стягнути в темряві уночі наосліп ніби свої ключі
шукати в куртці на вішаку і уявляти якусь таку
з двома ногами двома грудьми асоціюючись не з людьми
а с простирадлами у стіни з відбитком губ на чужій спині
з відвертим видихом жаром тіл з усім що досі на самоті
в передчутті відганяло сон і знов у чортове колесо
ставати в чергу як дітлахи привіт сансаро прости гріхи
а краще все залиши як є бо свій до свого лиш по своє
ітиме й братиме досхочу допоки сльози не протечуть
і змиють зайве усе твоє усе що власне у тебе є
окрім вітрів на пустій горі щоб через тишу ти не здурів
окрім скрипіння важких дерев окрім склепіння що вже старе
над головою висить без меж чи я кохаю тебе
авжеж
але пробач мені цей буддизм не більше власне ковтка води
долоні пальців на скроні і речей що будуть твої й мої
відтак і слухавку не бери відтак не згадуй про номери
самотніх меж і пустих образ всього що станеться котрий раз
коли ти вимовиш головне кохай мене відпусти мене

листопад

Чи чули ви як співа листопад
як над тобою вітер летить
як він читає тихим ставам
чиїсь листи

отцам

Земля стоит на черепахе папе и трех китах
киты притоплены на две трети в морскую твердь
и каждый мальчик на свете знает что это так
когда до неба его доносят знакомых две
руки отцовских и там за слоем из облаков
где тишина и слепящий свет укрывают мир
отцам несущим такую тяжесть всегда легко
ведь только так они умеют побыть детьми

Tags:

зимбабве

В этом снежном зимбабве, с мерзлыми птицами на утренних подоконниках, неприкосновенным запасом тепла в виде топлива, старыми ранами, что болят в такие дни больше обычного, внутримышечными самому себе и левой, что не сгибается на рассвете, напоминая то главное, что никогда не изменится - ты был и будешь дурак. Вот на что всегда есть шанс опереться.

вы-ры

дворы российские молчали
умокла в сквере детвора
чтоб разобраться для начала
чмо клинтон все же или трамп

ку

и все бы было как обычно
на переход хватало сил
кабы не взятое с поличным
судно без хода на буксир

покрышки жгли в машинном зале
чтоб убоялся супостат
братва по телеку сказали
на бурлаков у нас назад

не хватит денег все пропало
ростов папаша мать беда
так на россии воевали
всегда

и бурлаки тащили смирно
все поминая пиздецом
москвы техническое диво
тяжелый крейсер кузнецов

Tags:

просто

Просто не делаешь нихрена
молча сидишь у двери кафе
и сигарета в руке одна
и далеко до дна

смола

А за окном не воздух а смола
тяжелый свет ложится на брусчатку
и где-то вдалеке колокола
и дождь похож на нотную тетрадку
и шаг похож на первый поцелуй
шаг из подъезда без зонта под ливень
и в море еще теплую золу
шашлычник высыпает край залива

ніс

сірий паркан чиїсь жигулі
червоні шмарклі на білому тлі
перший сніг прилипає до ніг
хтось біжить і вертає за ріг
лиш сирену чути з імли
зламаний ніс не болить

Tags:

2016

Добігає кінця шістнадцятий рік
подорож світом у будь-який бік
ніби без усякого діла
без прив’язаності до речей
без підведених вгору очей
вогонь у кишені жовтенький Бік
п’ять цигарок у пачці на дні
сумка накинута на плече
дорога з під ніг витікає як Ніл
і двічі не в’їдеш так само на неї
стовпи із дротами порожні як реї
потопленим судном здаються мені

Tags:

у ліжку

і її погляд у твої очі
кричить тобі на відомій мові
що ти отримаєш все що хочеш
бо ваші погляди випадкові
зчепились разом і сил не стало
відвести їх і пірнути в натовп
і серце прагне не битись стало
і місця мало і забагато
на двох у темряві ваших кроків
в під’їзді біля твоєї хати
десь поміж міста його толоки
у ліжку де вам утім не спати

осенний

и каждый раз
смотря в пейзаж осенний
под гнетом холодов и невезений
внутри во мгле погашенная люстра
и на трубу глядит поэт Есенин
не видя мотивации к искусству

як падають яблука

І далі дивися як падають яблука
як садом кружляє останній метелик
як день уповільнює рух по обіді
і листя шепоче осінню молитву
ось берег ось плити
з крихкого бетону
ось вересень поруч стоїть з таксофоном
і слухавку тисне до скроні як бритву
ось сонце холодне із відтінком міді
ось повна торбина назбираних мідій
і потяг чекає за три дні на втечу
і поруч з тобою лежить безкінечність
три кроки до краю і світ замовкає
і серце хапається ритмом за хвилі
ми злі і безсилі ми мокрі і голі
ми бачимо правду у лініях долі
та все ж не говоримо правду уперто
і ребра нічийним дном моря обтерті
лишають сліди незакінчених ліній
на цьому піску як гончар в вогкій глині
на лівій щоці на закінченій днині
і запахом шкіри і присмаком дині
між сонцем обпечених гострих лопаток
здається я все пам'ятаю донині

сама

Этот город полон дерьма если не веришь в окно сама молча смотри минуту подряд
если многое говорят значит о чем-то таком молчат что прожигает внутри дыру
я наверно когда умру здесь останусь вот так лежать желтыми листьями на гаражах
бликами стекол на кирпиче снегом тающим на плече не поминая что было у нас
в кухне синим дрожащий газ кошки черной зеленый глаз сумерки в комнату сквозь окно
падают на пол как дождь на дно озера высохшего за день я что уже неизвестно где
в сумерках полностью растворен слушаю крики на снег ворон севших греться на дымоход
разный итог и один исход разная степень родства и сил ждать до лета а дальше в синь
выйти по зелени по траве с мыслью одной в пустой голове дай сигарету а лучше две
господи нам из твоих палестин не вернуться не доползти и последнею из утех
будет как и у всех у тех в небо смотрящих а не вперед ждущих знака который год
не получивших благих вестей спящих до ломоты костей зиму с выходом в гастроном
ждущим под световым пятном в бликах едущих мимо нас не сводящих холодных глаз
с жирных плотно идущих туч между снежных огромных куч с видом будто нашли ответ
время есть жаль что Бога нет вместо церквей будет сто ракет в небо несущих своих прихожан
мимо листьев на гаражах от пустых городских витрин пять четыре четыре три
два один и под вой турбин оставаясь лежать один глядя как улетают те
на огне к сплошной темноте чтобы глядя на пустоту не замечать пустоты внутри
образ с подобием говорит ясно чем исправляя горб смертию смерть наконец поправ
выйди и вымолвить ты неправ выйди и вызови на прямоту всю эту пустоту

неминуче і невідоме

уранці їдучі у вагоні
повз неминуче і невідоме
ти бачиш діда його онучку
худобу що поверта додому
цегляний комин і стрічку диму
немов з конклаву із Ватикану
старий будинок з міцним парканом
порожню станцію і годинник
і сам міркуєш до себе вголос
у цю невизначену хвилину
вона до біса красива гола

блд...

И всякий раз когда решишь хотя бы
два месяца не пить и не курить
внезапно начинается октябрь

Latest Month

January 2017
S M T W T F S
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    

Tags

Syndicate

RSS Atom
Powered by LiveJournal.com
Designed by yoksel