?

Log in

наодинці

Балкон і ранок наодинці
сусід несе пляшки порожні
ворони ніби ті ординці
в юрбі тривожній

калюжі тріскають під кроком
і листя дихає з під льоду
він цю замислював погоду
чому уроком

І тиск зашкалює у скронях
немов нагадує самому
що міра це не просто слово
і так в усьому

всі наші твори неписьменні
усі думки усі розмови
ми забуваємо щоденно
а потім знову

увы

Проблема ног
начавшись с головы
во всем меня преследует увы

лякає

гріта вода скоро стигне
та що розлита посохне
так і загоюєш стигми

листя летить кучеряве
гілки гойдаються мляво
тим і тренуєш уяву

в темряві виючим вітрі
звуках непевних спроквола
місяць опише півколо

лебеді вигнуті шиї
вата із білого цукру
погляд засмоктують вії

глянь вже нічого немає
бачиш загоїлось ніби
ось що найбільше лякає

сіль

Господи
що нам точно відомо
що нам твої віки
будні гарячі ночі незрячі
кам’яний дім і з ріки
вітер в волосся хмари на захід
ось вся наука твоя
видимим досі нахилом осі
осінь крадеться у яр
з липня у серпень вкотиться сонце
пляма яєчні в таріль
яблукам сниться яблучний оцет
каменю скеля вгорі
ми розлучаємось тихі щасливі
всотуймо воду і хміль
крапля за краплею котяться зливи
і розчиняється сіль

(c)

как и для многих из вас, для меня Голодомор – это не просто событие исторического прошлого, а часть семейной истории. и потому, как и многим из вас, мне невероятно больно читать и думать об этом.
все, что тогда произошло с нашим народом – глава ужасной истории 20 века, и у меня не получается спрашивать – как они могли? слишком много невероятных зверств происходило повсюду, будто все человечество ставило над собой отвратительный сатанинский эксперимент. но еще сложнее мне понять почему сегодня находятся целые сообщества, которые продолжают отрицать очевидное, и готовы с пеной на губах доказывать, что многомилионный народ симулировал геноцид.
у меня нет сомнений в том, что такая позиция не является следствием глубоко законспирированного чувства вины, как считают многие. проблема в другом – в дегуманизации. грубо говоря, они нас за людей не считают. и, конечно, не считают нашу проблему чем-то, заслуживающим внимания. они прекрасно знают, что Голодомор был. и масштабы его примерно осознают. просто они считают, что он был по делу. ну то есть, заслужили.
они на самом деле уверены в том, что это не преступление, не геноцид, просто потому, что уничтожался, с их точки зрения, неполноценный народ. к тому же не до конца. так что вся наша скорбь, наше горе, наша невероятная общенациональная травма кажутся им надуманной жалобой. и мы никогда не сможем их переубедить, мы должны просто перестать говорить с ними об этом. а лучше вообще обо всем. не говорить и не слушать, строить стену, чем выше – тем лучше.

(с) Катерина Мола

тато

У глині квіти проростали
сопіли діти
зима ще поки не настала
і звісно квітень
далеким обрієм в уяві ряснів зелений
і світло місячне і мляве текло по венах
дитячим диханням в кімнатах волоссям жінки
біля вікна щасливий тато
чекав сніжинки

Мовчи і слухавку не бери я тиждень слухатиму вітри
і не промовлю твоє ім’я не визнаватиму що моя
і тільки з пагорба уночі де річка в кризі собі тече
я набиратиму номер твій і буду слухати важкість вій
коли ти дивишся на екран така собі постановка драм
без драми власне без сенсу меж чи ти кохаєш мене
авжеж
чи я кохаю тебе
о так
це просто як завести кота
відкрити двері щоб увійшов і лише потім з нього мішок
стягнути в темряві уночі наосліп ніби свої ключі
шукати в куртці на вішаку і уявляти якусь таку
з двома ногами двома грудьми асоціюючись не з людьми
а с простирадлами у стіни з відбитком губ на чужій спині
з відвертим видихом жаром тіл з усім що досі на самоті
в передчутті відганяло сон і знов у чортове колесо
ставати в чергу як дітлахи привіт сансаро прости гріхи
а краще все залиши як є бо свій до свого лиш по своє
ітиме й братиме досхочу допоки сльози не протечуть
і змиють зайве усе твоє усе що власне у тебе є
окрім вітрів на пустій горі щоб через тишу ти не здурів
окрім скрипіння важких дерев окрім склепіння що вже старе
над головою висить без меж чи я кохаю тебе
авжеж
але пробач мені цей буддизм не більше власне ковтка води
долоні пальців на скроні і речей що будуть твої й мої
відтак і слухавку не бери відтак не згадуй про номери
самотніх меж і пустих образ всього що станеться котрий раз
коли ти вимовиш головне кохай мене відпусти мене

листопад

Чи чули ви як співа листопад
як над тобою вітер летить
як він читає тихим ставам
чиїсь листи

отцам

Земля стоит на черепахе папе и трех китах
киты притоплены на две трети в морскую твердь
и каждый мальчик на свете знает что это так
когда до неба его доносят знакомых две
руки отцовских и там за слоем из облаков
где тишина и слепящий свет укрывают мир
отцам несущим такую тяжесть всегда легко
ведь только так они умеют побыть детьми

Tags:

зимбабве

В этом снежном зимбабве, с мерзлыми птицами на утренних подоконниках, неприкосновенным запасом тепла в виде топлива, старыми ранами, что болят в такие дни больше обычного, внутримышечными самому себе и левой, что не сгибается на рассвете, напоминая то главное, что никогда не изменится - ты был и будешь дурак. Вот на что всегда есть шанс опереться.

вы-ры

дворы российские молчали
умокла в сквере детвора
чтоб разобраться для начала
чмо клинтон все же или трамп

ку

и все бы было как обычно
на переход хватало сил
кабы не взятое с поличным
судно без хода на буксир

покрышки жгли в машинном зале
чтоб убоялся супостат
братва по телеку сказали
на бурлаков у нас назад

не хватит денег все пропало
ростов папаша мать беда
так на россии воевали
всегда

и бурлаки тащили смирно
все поминая пиздецом
москвы техническое диво
тяжелый крейсер кузнецов

Tags:

просто

Просто не делаешь нихрена
молча сидишь у двери кафе
и сигарета в руке одна
и далеко до дна

смола

А за окном не воздух а смола
тяжелый свет ложится на брусчатку
и где-то вдалеке колокола
и дождь похож на нотную тетрадку
и шаг похож на первый поцелуй
шаг из подъезда без зонта под ливень
и в море еще теплую золу
шашлычник высыпает край залива

ніс

сірий паркан чиїсь жигулі
червоні шмарклі на білому тлі
перший сніг прилипає до ніг
хтось біжить і вертає за ріг
лиш сирену чути з імли
зламаний ніс не болить

Tags:

2016

Добігає кінця шістнадцятий рік
подорож світом у будь-який бік
ніби без усякого діла
без прив’язаності до речей
без підведених вгору очей
вогонь у кишені жовтенький Бік
п’ять цигарок у пачці на дні
сумка накинута на плече
дорога з під ніг витікає як Ніл
і двічі не в’їдеш так само на неї
стовпи із дротами порожні як реї
потопленим судном здаються мені

Tags:

у ліжку

і її погляд у твої очі
кричить тобі на відомій мові
що ти отримаєш все що хочеш
бо ваші погляди випадкові
зчепились разом і сил не стало
відвести їх і пірнути в натовп
і серце прагне не битись стало
і місця мало і забагато
на двох у темряві ваших кроків
в під’їзді біля твоєї хати
десь поміж міста його толоки
у ліжку де вам утім не спати

осенний

и каждый раз
смотря в пейзаж осенний
под гнетом холодов и невезений
внутри во мгле погашенная люстра
и на трубу глядит поэт Есенин
не видя мотивации к искусству

як падають яблука

І далі дивися як падають яблука
як садом кружляє останній метелик
як день уповільнює рух по обіді
і листя шепоче осінню молитву
ось берег ось плити
з крихкого бетону
ось вересень поруч стоїть з таксофоном
і слухавку тисне до скроні як бритву
ось сонце холодне із відтінком міді
ось повна торбина назбираних мідій
і потяг чекає за три дні на втечу
і поруч з тобою лежить безкінечність
три кроки до краю і світ замовкає
і серце хапається ритмом за хвилі
ми злі і безсилі ми мокрі і голі
ми бачимо правду у лініях долі
та все ж не говоримо правду уперто
і ребра нічийним дном моря обтерті
лишають сліди незакінчених ліній
на цьому піску як гончар в вогкій глині
на лівій щоці на закінченій днині
і запахом шкіри і присмаком дині
між сонцем обпечених гострих лопаток
здається я все пам'ятаю донині

сама

Этот город полон дерьма если не веришь в окно сама молча смотри минуту подряд
если многое говорят значит о чем-то таком молчат что прожигает внутри дыру
я наверно когда умру здесь останусь вот так лежать желтыми листьями на гаражах
бликами стекол на кирпиче снегом тающим на плече не поминая что было у нас
в кухне синим дрожащий газ кошки черной зеленый глаз сумерки в комнату сквозь окно
падают на пол как дождь на дно озера высохшего за день я что уже неизвестно где
в сумерках полностью растворен слушаю крики на снег ворон севших греться на дымоход
разный итог и один исход разная степень родства и сил ждать до лета а дальше в синь
выйти по зелени по траве с мыслью одной в пустой голове дай сигарету а лучше две
господи нам из твоих палестин не вернуться не доползти и последнею из утех
будет как и у всех у тех в небо смотрящих а не вперед ждущих знака который год
не получивших благих вестей спящих до ломоты костей зиму с выходом в гастроном
ждущим под световым пятном в бликах едущих мимо нас не сводящих холодных глаз
с жирных плотно идущих туч между снежных огромных куч с видом будто нашли ответ
время есть жаль что Бога нет вместо церквей будет сто ракет в небо несущих своих прихожан
мимо листьев на гаражах от пустых городских витрин пять четыре четыре три
два один и под вой турбин оставаясь лежать один глядя как улетают те
на огне к сплошной темноте чтобы глядя на пустоту не замечать пустоты внутри
образ с подобием говорит ясно чем исправляя горб смертию смерть наконец поправ
выйди и вымолвить ты неправ выйди и вызови на прямоту всю эту пустоту

неминуче і невідоме

уранці їдучі у вагоні
повз неминуче і невідоме
ти бачиш діда його онучку
худобу що поверта додому
цегляний комин і стрічку диму
немов з конклаву із Ватикану
старий будинок з міцним парканом
порожню станцію і годинник
і сам міркуєш до себе вголос
у цю невизначену хвилину
вона до біса красива гола

блд...

И всякий раз когда решишь хотя бы
два месяца не пить и не курить
внезапно начинается октябрь

голоси

У місті темно чути голоси
лише в під’їздах з ящиків поштових
слова що не здавалися коштовні
і поруч незнайомі адреси
ідучи поруч мовчки попроси
чи знайдеться що-небудь і для тебе
як давні що питалися у Феби
чи буде звістка смертному із неба
чи зміняться у часі пояси

мы

Мы – кладбище китов, корабли на дне моря и дело уже не в секундах до гибели и не в сундуках, где спрятано все. Мы – лодки, что в плотном тумане рекой неглубокой несет. Уходим в рассвет и никто нас не видит, но слышно, как весла вонзаются воду и киль ее режет, как сердце – толчками. Спина ощущает движенье вперед, лицо ощущает все наоборот – как ветер в затылок, как днища бутылок, как вены сквозь кожный туман проступают и линией жизни их скованы русла. Мы – грустные клоуны в желтой машине, где серый динамик воздвигнут на крыше и нам наплевать – кто слышит нас здесь, кто не слышит. Мы просто твердим в пустоту, что цирк приезжает и вотчина наша готовит свое представление трижды в неделю, по два раза в день, как всегда по нечетным. По четным же – трижды.

улыбаясь понапрасну

улыбаясь понапрасну
притворяясь что не спишь
желтый чередуя с красным
в пробке утренней стоишь
мир не выглядит прекрасным
небо в окружении крыш
я молчу и ты молчишь
это кажется заразно

Tags:

цвіркун

Як співа цвіркун
там де яблуко упаде
застрибай у ріку не знаю де
обривай бузок нелегкий в руках
і дивись на дах як сідає птах
і говорить тобі тут усе згорить
і говорить ти проживи ще мить
і побачиш як із кущів трави
не підніметься жодної голови
як асфальт здирає з дороги танк
як злітає дах і горять міста
просинайся ніби це тільки сон
і гарячий в день річковий пісок
перестрибуй швидко на знаю де
там де яблуко упаде

у вікно

І абсолютно несмішне
і анітрохи не кумедне
непомічання порожнеч
і крок швидкий удень повз мене
коли дивлюся у вікно
у ранок де ідуть поволі
похмурі люди злі і кволі
і все на світі все одно
тече повз них як я із чаєм
що на вікні і помічає
не їхні погляди сумні
а те що йде струнка білява
по вулиці і ніби каву
несе кудись з собою в світ
і щось таке в її їстві
холодне як вершки до кави
і щось іще таке яскраве
що навіть сидячи в вікні
на мить світлішає мені
і я до скла здіймаю руку
даючи знак її спині

все в порядке

почему-то утро бежит так быстро табуретка хочет перевернуться
и падение чашки как будто выстрел
разбивает блюдце
не доварена каша и тост не съеден и яйцо почему-то не вышло всмятку
выходя из квартиры махни соседям
вроде все в порядке
из почтового выйми счета вслепую кто еще так предан и часто пишет
размышляя всуе какого хуя
с видом серой домашней мыши
и когда подхватит закружит бросит лист кленовый в воду на край дороги
посмотри как дождь его вдаль уносит
помолчи немного

Tags:

дари

І осені дари нам падають до рук
здається я вже грав у цю веселу гру

на все життя

такий був план на все моє життя
і ще був берег названий тобою
я хлопчик біля моря і в сітях
виносить щастя ранішнім прибоєм
і солодко від нього на губах
та руки все ще у воді солоній
і присмак солі нібито журба
росте на відстороненій долоні

світ замовкає

І далі дивися як падають яблука
як садом кружляє останній метелик
як день уповільнює рух по обіді
і листя шепоче осінню молитву
ось берег ось плити крихкого бетону
ось вересень поруч стоїть з таксофоном
і слухавку тисне до скроні як бритву
ось сонце холодне із відтінком міді
ось повна торбина назбираних мідій
і потяг чекає за три дні на втечу
і поруч з тобою лежить безкінечність
три кроки до краю і світ замовкає
і серце хапається ритмом за хвилі

зима буде довгою

Зима буде довгою
тож по тепло
ходитимеш в погріб
де перці у травах
і ще на горище за чимось цікавим
до чаю за медом і чабрецем
і як у дитини малої лице
робитимеш наче
вдивляєшся в літо

Европа спит

Европа спит и видит сон
а котором танка колесо
въезжает в укаинский двор
ей похуй все и шут и черт
и терорист с ножом в руке
но русский с евро в кошельке
пусть и убийца пусть бы вор
ей в этом сне милей всего
европа спит и видит сон
и в этом сне ей похуй все

возвращаться

И не кончается дорога
в ночи дождливой в сентябре
и в общем даже не секрет
что возвращаться это много
пускай везде потушен свет
и дом уснул и звуков нет
и смысла нет кричать с порога

Tags:

було

Не впевнений досі
що все це було
ми всілися разом і заговорили
і вітром шаленим знадвору несло
вологe у очі із силою брили
і це узаконене ремесло
сполохало демонів пульсом у скроні
штовхнуло назовні а потім з кімнати
а далі з під'їзду на вулицю темну
а там вже їх всіх розібрали сторонні
немов подарунки
до світлого свята

життя що бувало барвисте багате
на довгі дорогі й порожні вокзали
на мить зупинилось і навіть годинник
забув врахувати
нам ці дві хвилини
колись ти народиш нам першого сина
а другого потім і жодній істоті
не буде замало щоденної праці
тримання за пальці
вітання з прийдешнім
і рани сердечні
побачиш
укриються
цвітом вишневим

дякую

Просто дякую за це літо
за його три останні тижні
за відчужене і розбите
за приховане і безгрішне
замовкання і ясний погляд
сині очі і карі очі
за волосся відтінків поля
за зітхання їх проти ночі
ці смішки і бої без ліку
за характери норовливі
буду вдячний тобі довіку
біля моря за літню зливу
а тепер коли все так стрімко
і за здогадку що ці діти
наче повна поштова скринька
із листами що пише вчитель
і складає їх просто в сумку
та й говорить неси хороший
із лукавим дідівським сумом
випадковому листоноші

усмішка

Земля замерзне
візьметься грудками
усе навколо обернеться в спокій
ти усміхнешся
сонно і спроквола
у ковдру завертаючи три роки
коли ви незупинні ясноокі
не бачили весь світ що був навколо
трималися рукою за судини
на ваших шиях що не пульсували
а гучно гримали
штовхали підборіддя
один до одного назустріч проти ночі
і як усе це ще не зіпсували
самі не знаєте
смішне людське поріддя
з-під ковдри ти поглянеш йому в очі
і усмішка твоє лице осяє

потонулі

ось дівчинка в черевичках-човниках потонулих
дорога зі шлейфом дощу зависа і плине
стовпи повз вікно повільно ідуть в минуле
і ранок ніяк не знайде собі упину
у човникові вода для малої риби
спіймаєш і кинеш в човен позаду себе
у краплях води обличчя спливають ніби
я ніби забув як звати і як до тебе
звертатися мушу а отже не мушу далі
торкатися снами і тішити у обіймах
ось довбанка плине і ловить гачок печалі
рибалка ще мить весло із води підійме

в никуда

Уснувшие города
подушки кубики льда
и сонные поезда на запасных путях
все движется в никуда

Tags:

Latest Month

December 2016
S M T W T F S
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Tags

Syndicate

RSS Atom
Powered by LiveJournal.com
Designed by yoksel